ПО ОБИДВІ СТОРОНИ СОНЦЯ ТА МІСЯЦЯ

У їхніх піснях — джазові й блюзові інтонації, елементи музики “нью-ейдж”. Не останню роль у цьому зіграв їхній досвід, який винесли з численних закордонних гастрольних подорожей. Можливо, тому вони й не інтегрувалися в шоу-бізнесові структури в Україні через недолугість і недосконалість останніх. Навіть роблячи певні кроки в цьому напрямку, залишають за собою право в будь-який момент “грюкнути дверима”. Однак відчувають, що ситуація поліпшується, формується аудиторія, здатна сприймати інтелектуально-змістовну музику, що люди втомилися від порожніх поп-стандартів і вимагають чогось зовсім іншого. І це “інше” є в альбомі — “По обидві сторони сонця та місяця”.
Це “інше” полягає у відсутності “пози” і присутності “позиції” артистів, які дарують слухачеві справжні одкровення душевного самозаглиблення.

Ми зустрілися з Лесею та Галиною Тельнюк у редакції газети і поговорили про новий альбом, про їхнє життя і про речі, які стосуються кожного. — Чим є для Вас новий альбом? Чи це свідчення повернення сестер Тельнюк на рідні терени, чи продовження еволюції Вашої творчості, чи несподіваний стрибок?

Галина: Альбом — продовження еволюції, ми працювали навіть у ті моменти, коли я була в Америці, а Леся залишалася в Україні. Ми писали пісні, влаштовували репетиції, використовуючи Інтернет. З іншого боку, кожна наша робота — то стрибок. Тому що саме існування сестер Тельнюк в Україні — це стрибок в очах тих, хто творить тут дешевий гламур, базарний ринок, шоу-бізнес, який тупіє, звіріє, вироджується. Сестри Тельнюк постійно повертаються, але тримають двері “напівпрочиненими”. Таку долю ми собі обрали й щасливі від того. Хіба що стали гостріші, міцніші, жорсткіші. Наша внутрішня боротьба за себе пішла нам на користь.

— Якщо говорити про еволюційні стрибки, то не можна не згадати такого попереднього стрибка, як Ваша вистава “У.Б.Н.” (“Український буржуазний націоналіст”). Усі пам’ятають величезний резонанс, який викликала вистава і пісні до неї, що там і прозвучали.

Леся: П’єсу “У.Б.Н.” написала Галя. Вистава відбулася завдяки прекрасній грі Федора Стригуна, Таїсії Литвиненко й усього акторського складу театру ім. М. Заньковецької. У тому, що п’єсу взялися грати, велика заслуга Федора Михайловича Стригуна, адже він розумів, наскільки це небезпечна справа. Він відчув, що “У.Б.Н.” — крик душі, що неможливо мовчати, неможливо миритися з брехнею…

Галина: Театр ім. М. Заньковецької поставився до п’єси не формально. Не йшлося про те, щоб вийти і відчитати текст. Разом з акторами ми не знали, як має закінчуватися вистава. Вона залишилася з “відкритим фіналом”. Словесний каркас п’єси постійно доповнювався новими нюансами, вона набувала нових форм. Під час Помаранчевої революції п’єса була присвячена Ющенку, вона відповідала подіям, які відбувалися на Майдані. Ми з акторами почувалися такими собі романтиками, що здійснюють театральну революцію. Ми кинулися у виставу як у полум’я. Серед нас не було прагматиків, які б могли все розрахувати наперед із комерційного погляду. Ми могли б зробити “У.Б.Н.”-2, “У.Б.Н.”-3… Могли б “пробити” одну з партій і підігнати п’єсу “під партію”. Коли тепер у мене запитують про продовження “У.Б.Н.”, я відповідаю так: “У.Б.Н.”-2 буде тоді, коли з’явиться можливість виступити так само незалежно, як тоді. Коли буде команда людей, готових до бою. Тому що справді було страшно везти п’єсу в Київ… Коли перед виїздом хтось дзвонить водієві й розказує, що в автомобілі вибухівка і що ми не доїдемо до Києва, два актори відмовилися їхати. Але все одно ми робили справу, в яку вірили. І ми були не самі. Відчували підтримку, отримали колосальний резонанс у країні. Потім пережили стадію якогось внутрішнього спустошення. І я як досвідчений “революціонер” чудово розумію людей, які відчувають розчарування після Майдану. Собі і їм кажу: треба тверезо дивитися на речі, які відбуваються.

— Як складалася доля сестер Тельнюк після “У.Б.Н.”?

Галина: Ми поїхали в Канаду й Америку, де мали кілька великих гастрольних турів. Нам вдалося здійснити давню мрію: поставити й показати справжнє мультимедійне дійство, в якому змішані музика, поезія, відео і картини, написані художником спеціально на кожну з наших пісень. Ми хочемо це шоу втілити і в Україні, але на той момент для нас було дешевше здійснити це в Канаді й Америці. Ми працювали і для нашої діаспори, і для англомовної публіки, яка отримувала спеціальні програмки англійською мовою.

— Які міста Ви об’їздили зі своїм мультимедійним концертом, які враження отримали?

Галина: Це Нью-Йорк, Чикаґо, Хартфорд, Торонто, Філадельфія, Монреаль, Сан-Франциско, Лос-Анджелес, Сан-Дієго, були у Айові… Поки ми їздили, наш художник активно малював. Він робив по чотири-п’ять картин на кожну пісню. Це Ігор Поліщук, львів’янин, який мешкає в Канаді, він знає нашу музику. Ми випадково зустрілися в Канаді, й ось таке цікаве продовження мала ця зустріч. За період подорожей і зупинок утворився новий альбом “По обидві сторони сонця та місяця”. Щодо вражень. Ми зрозуміли одну просту річ: англомовні слухачі сприймали нас емоційно, щиро. Не знаючи української, вони чітко сприймали дух музики, її зміст.

Леся: Нині паралельно йде робота над іще одним альбомом, аранжувальником якого є наш давній друг Олександр Мельник. Це дуже цікава робота. Там задіяно симфонічний оркестр, нові форми й нові звуки, хори.

— Порівняно з попередніми роботами (а це “Тиша і рім”, “Мить”, “Жар-птиці”), чим відрізнятиметься новий альбом?

Галина: Насамперед тим, що він має виразно-інтимний характер. Усі вірші йдуть із посвятами близьким і рідним. “По обидві сторони сонця та місяця” — інтимний сімейний альбом.

Леся: В альбомі ми говоримо від першої особи, відкриваємо себе світові. Там є три пісні на вірші нашого батька — Станіслава Тельнюка, решта пісень — на вірші Галини і мої. Фактично це альбом Тельнюків, які присвячують його своїм рідним і близьким за духом людям.

— Чи не думали Ви про живу презентацію нового матеріалу, про серію живих концертів?

Леся: Зараз плануємо промоційний тур. Перший концерт відбудеться в середині грудня у Рівному. Далі — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці. У Львові концерт має відбутися у театрі ім. М. Заньковецької. В інших містах це також буде театральне приміщення.

Олександр ЄВТУШЕНКО
Слово Просвіти ч. 48 (373) 30 листопада - 6 грудня 2006 р.