QUEBEC-UKRAINE: сестри тельнюк у монтреалі

Приємно, коли, виходячи з концерту, відчуваєш, що ти хоч трішечки змінився на краще. Саме це я відчував після виступу сестер Тельнюк. В цьому році вони привезли в Канаду свою нову програму «Дорога зі скла», яка була поєднана з виставкою робіт художника Ігоря Поліщука. Глядачам було цікаво подивитися на картини і поспілкуватися з митцем до і після концерту, якому картини додавали особливої містичної аури.

Вразила висока професійність артистів. Захоплює добра музика при професійному аранжуванні, надихає глибина слів, коли кожну пісню хочеться слухати уважно, щоб не пропустити щось для себе нове і важливе. Але коли до цього додається бездоганна гармонія двох голосів і музики, то спочатку не віриться, що тобі так пощастило, а потім просто занурюєшся в світ гармонії — щоб прокинутись, побачивши, як встають слухачі, щоб овацією віддячити за прекрасний концерт.

Музика в цій програмі нагадує сучасний джаз і мені легко уявити овацію сестрам на Монреальському джаз-фестивалі. Виконавці дотримуються дуже високих вокальних стандартів. Це видно зі складних гармонійно поєднаних індивідуальних вокальних партій, які дуже природньо поєднувалися з супроводом віолончелістів з оркестру Українського радіо. Оскільки жіночі дуети досить нетипові в сучасній естраді, сестер важко з кимось порівнювати. На якусь мить гармонія голосів мені нагадала деякі пісні гурту АББА. Еффект живого виконання був настільки сильним, що переслухавши деякі пісні в чудовому студійному варіанті, мені здалося, що концертне виконання є більш цікавим. Прослухавши попередній альбом артистів, я також відкрив для себе, що солістки також прекрасно співають в супроводі рок-інструментів.

Дует сестер надихнув пісенне життя в вірші Оксани Забужко. В програмі також були пісні на вірші Галі Тельнюк, Рільке в перекладі Юрія Андруховича, Станіслава Тельнюка. Леся Тельнюк є автором музики усіх пісень. Кожна пісня заставляє задуматись, зрозуміти щось нове в світі, або в собі. Не дивно, враховуючи авторство Оксани Забужко, що кілька пісень передавали проблеми самостійної жінки в суспільстві. Звичайно, було багато особистих, ліричних пісень. Мені дуже сподобалась пісня про Нью-Йорк, де авторка передає емоції близькі багатьом, хто переїхав на північно-американський континент.

«Я люблю цю країну — за те, що вона нічия,
Що вона не моя — і не мушу її любити.»

Мені дуже хочеться побажати нових творчих успіхів колективу і багатьох повернень до Канади.

Євген Фролов
quebec-ukraine.com
світлини автора