МУЗИКА: повертайся живим
25.05.2015

МУЗИКА: повертайся живим

Незаперечною мистецькою подією минулих тижнів, що викликала щире захоплення та бурхливу дискусію, стала «містерія сучасності» (саме так її назвали організатори) «ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ» – спільний мистецький проект Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва з дуетом ТЕЛЬНЮК: Сестри, присвячений річниці Революції Гідності. 

МУЗИКА: повертайся живимСпочатку була… пісня. Саме однойменна пісня на вірш молодої поетеси Ірини Цілик стала імпульсом до створення вистави (та її оптимістично-стверджуючим фіналом). Ця пісня-молитва, пісня-заклинання, пісня-гімн (музика Лесі Тельнюк) живе вже власним життям (її запис у виконанні сестер Тельнюк та гурту «Kozak System» на You Tube зібрав більше сотні тисяч переглядів та купу схвальних відгуків, на Майдані й по всій Україні від Берегово до Миколаєва під звуки голосу дуету сестер Тельнюк відбувся однойменний флешмоб, пісню нещодавно виконали й записали телеведучі каналу 1+1). 

Сюжетну канву вистави «Повертайся живим» склала історія життя Героя нашого часу – юнака-студента, який пройшов шлях власного становлення, щирого кохання, потрапив у вир Майдану, опинився в центрі подій Революції Гідності, що перевернула все його єство, та – як логічне продовження – пішов воювати, щоб відстояти завойовані цінності. 

Унікальність прецеденту полягає в тому, що сюжет «склався» в режисерській уяві по прослуханні творчого доробку сестер Тельнюк за минулі чверть століття. Власне, з цього і розпочав свою роботу автор сценарію і режисер-постановник Дмитро Тодорюк, відібравши 15 зразків (сестри кажуть, що це приблизно одна десята з їхнього репертуару), що, на його думку, найкраще відповідали моментові й концепції вистави. У тепер вже далекому 1989 році Галя й Леся Тельнюк дебютували на епохальному фестивалі «Червона рута» в Чернівцях (власне, це теж була революція – у галузі масової молодіжної музики, переворот у свідомості української молоді) і відтоді «міцно тримають» свою «мистецьку нішу»: якісна музика, вартісна поезія, професійне виконання, красиве ансамблеве поєднання голосів. Саме пісні на вірші Тараса Шевченка (7), Лесі Українки, Станіслава Тельнюка, Оксани Забужко (4) та Галини Тельнюк (2) – з музикою Лесі Тельнюк – склали своєрідний «сценарний план» і стали «коментатором» чи «передвісником» сюжетних перипетій, утілених за допомогою хореографії (Герой – Лев Чорний, Кохана – Ксенія Стеценко, студенти Академії танцю імені С. Лифаря), хору (хормейстер-постановник – Анжела Масленнікова, симфонічного оркестру (диригент – Олексій Баженов) та, звісно, сестер Тельнюк. У лібрето вони значаться як Ангели-Поводирі, хоча, як на мене, на сцені вони все ж головували і, я б навіть сказала, двоосібно владарювали, облямовували, неначе коштовна рамка, та гармонізували сценічний простір. 

Яскраве, дуже вдале – іноді вишукано-делікатне, іноді гімнічне, іноді зловісно-«гарматне» (в залежності від ситуації) симфонічне оркестрування пісень здійснив Олексій Баженов. Пісні компонувалися за принципом контрасту, що цементувало драматургію: перша – епічна «Голос твій» (вірш Г. Тельнюк) – неначе пролог, де звучить тема головного героя; «Тече вода з-під явора» – світла, пейзажна; «Посаджу коло хатини» (обидві – на вірші Т. Шевченка) – розвиток ліричної любовної лінії. Натомість, «Цілунок» (О. Забужко) – завдяки «рваному» ритму та оркестровим барвам сповнився тривожним передчуттям. Молитовним настроєм і інтонаціями сповнена пісня «Все упованіє моє» (Т. Шевченко) – з парсунами Богородиці – (із Софійського, Володимирського та інших українських соборів), із передзвоном-набатом у оркестрі. «Протистояли» їм дві оркестрові інтерлюдії, що уособлювали «сили зла». А трагічною кульмінацією – завдяки «надломленому» тексту та багато в чому й оркестровці («важка» мідь уособлювала протиборчу силу, контрастувала з вибагливою крихкістю вокалу) стала пісня «Дорога зі скла» (вірші О. Забужко). А «переламним моментом», мабуть найсильнішою за дієвістю, напором, енергетикою (багато в чому й завдяки дієвому хору, оркестру, об’єднаними вправною рукою режисера) стала пісня «Не руш моїх кіл» (О. Забужко) – еволюція від обеззброюючої ніжності до могутнього скандування. З нею до певної міри перегукується й «Мої предки» (О. Забужко), де на сцені Героя хапає зловісна Трійка, а хор (у залі), під оплески (неначе битами об діжку) скандує: «Мої предки владали землею…Їм належала ця земля!!!» (тобто ми – на своїй землі, і жодна сила нас не зрушить звідси). 

Художнику-постановнику вистави – Людмилі Нагорній за сценічним мінімумом (у буквальному сенсі слова – за допомогою візуального ряду, дуже обмеженого, але промовистого «реманенту» та гри світла) вдалося занурити глядачів у вир подій, відтворити живі картині недавнього (ще такого болючого для кожного в залі й на сцені) минулого. Хор звучав достойно й злагоджено. Приємно, що його 16 учасників зовсім не були статистами, а справжнім «народом», його «голосом», активним учасником подій. Переконливим видається й пластичне рішення – ненав’язливе, лаконічне, але дуже виразне, буквально плакатне (балетмейстер-постановник – Дмитро Клявін). 

Ми вирішили поспілкуватися з ініціаторами і головними «винуватцями» цього, без перебільшення, непересічного музично-театралізованого дійства, а також із деякими глядачами… 

Богдан СОБУЦЬКИЙ – заступник директора з творчих питань Театру:
– Коли півроку тому ми прийшли до Театру (маю на увазі себе й виконуючого обов’язки художнього керівника Віталія Калітовського), то поставили перед собою кілька нагальних завдань. Насамперед – оновити репертуар, якось наблизити його до нашого сьогодення, та, водночас, створити український продукт. «Першою ластівкою» на цьому шляху стала програма «Ніч яка місячна» – по суті – антологія українського романсу. А далі виникла ідея – нестандартно відзначити першу річницю Революції Гідності. Мені довелося побачити проект гурту «Мандри» з Фомою у Львівському театрі імені М. Заньковецької «Не спи, моя рідна земля!», і ми запалились ідеєю поставити щось подібне. Відтак я зв’язався з компанією «Комора», і, відповідно, із сестрами Тельнюк, та розпочалася робота… Такою – пунктирно – є передісторія нашого проекту «Повертайся живим!» Радію з того, що все у нас вийшло якнайкраще: повний зал глядачів, гарна музика, виконання – вистава нікого не залишила байдужим. Якщо все складеться – весною реалізуємо проект з «Мандрами»… 

Дмитро ТОДОРЮК – режисер-постановник вистави:
– Створення вистави за піснями – це для мене перший досвід, хоча компіляції в контексті оперних творів з окремих арій і ансамблів я вже робив неодноразово. Складність же полягала в тому, що ці пісні (і я не перестаю це повторювати) абсолютно самодостатні й не потребують жодного підсилення. У них у кожному слові, в кожній ноті все настільки глибоко, що пронизує тебе «до кісток». Тож зовсім непросто було вибудувати сюжетну лінію, тому, що жодна пісня несе свої вібрації, свої настрої. І їх потрібно було «насадити» на один стрижень. Вважаю, що все вийшло досить органічно, наш творчий колектив діє дуже злагоджено, й це мусить побачити якомога численніша аудиторія. В наших планах – показати виставу в університетах Києва, а потім і в інших містах: Одесі, Львові, Дніпропетровську…. 

Анжела МАСЛЕННІКОВА – хормейстер-постановник:
– Оскільки я працюю в оперному жанрі – найбільш синтетичному з усіх інших, я добре сприймаю синтез будь-яких інших мистецтв. І тому зараз – якщо це задовольняє людей різних смаків і верств населення, подобається нашій публіці, якщо це зрозуміло, приємно, а також повчально, то ми тому тільки раді. До речі, наприклад, у світових рок-операх давно практикується поєднання різних типів вокалу. А академічний спів – я впевнена – завжди буде більш виграшним. Від роботи ми отримали колосальний позитив! Адже сестри Тельнюк – дуже харизматичні. З ними ми знайомі вже давно – відколи ми разом (хором тоді керував покійний Кречко – засновник нашого театру) десь у році так 1994 спільно гастролювали по Ірландії та Великій Британій, у Сланґо оді отримали першу премію. Так що я відтоді знаю – їхні спів запалює, зацікавлює інших виконавців. Вони високі професіонали, тому працювати з ними було великим задоволенням. А ми старалися привнести щось своє. Та й команда склалася, взагалі чудова… Дмитро Клявін – який він талановитий! Який чутливий до музики, як тонко її розуміє – буквально «з півслова». А який прекрасний, яскравий аранжувальник Олексій Баженов. Так що, повторюся, працювали ми з великим натхненням і задоволенням. 

Галя і Леся ТЕЛЬНЮК (для мене вони – одне ціле – нероздільні і в житті, і в творчості, тому подаю їхні слова як від однієї особи – І. С.):
– До цієї вистави ми йшли, власне, усією нашою попередньою творчістю, яка виявилась ніби її передчуттям, і навіть передвісником… У ній поєднано патріотизм та естетичний погляд на українську ситуацію, і це вірно зрозумів і оцінив Дмитро Тодорюк.... Адже всі роки ми доводили своєю творчістю, що причетні до всіх подій, щось на кшталт «античного хору» (своєрідного оракула, що передбачав події, чи їх коментатора – І. С.). Наша пісня послужила назвою для всієї вистави, тому що в ній закладено глибокий філософський зміст: ми не маємо права втратити свій шанс. Наші захисники-герої повинні повернутися не в депресивну країну. а в оновлену державу – з іншими орієнтирами – без меншовартості, російської попси, блатного шансону. Ми впевнені, що саме культура (а не політика) врятує світ і Україну, саме вона є головним будівничим.

Євген НИЩУК – екс-міністр культури України:
– Насправді матеріал цього дійства, цієї сповіді дуже глибокий. У цій музичній виставі, що дуже важливо, вдало поєднано живу музику (я це наголошую, саме живу!), яка чіпає, візуального образу, пластики й хореографії та, як завше, феноменального, чуттєвого й глибокого, роз’ятреного вкрай серця сестер Тельнюк, які занурюють у такий спектр думок, уявлень, почуттів: від сліз – до радості, від надії – до розпачу, до трагедії і героїки – всього того, що ми зараз переживаємо – весь народ український і держава Україна. Це можливість такої сповіді і з глядацького боку, і зі сцени – можливість бути в єдиному співпереживанні. Це те, що відбувається в країні, й у середині кожної окремої людини, яка має серце, яка усвідомлює трагізм ситуації. Я думав, що можна було би ще додати віршований текст, але це вже – моя «історія», і в цьому вимірі – вистава є цілком достатньою. 

Анатолій КАЛЕНИЧЕНКО – завідувач відділу музикознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України:
– Для мене доволі несподіваним є той факт, що так швидко з’явився відгук на події на Майдані й АТО. Галя й Леся Тельнюк, звичайно, великі молодці: дуже талановиті й завжди були великими патріотками, до того ж добре співали. Так що зробити виставу на їхніх піснях, що «чіпляють за серце», – справа дуже правильна, актуальна й доречна. А те, що пісні прозвучали в супроводі симфонічного оркестру й академічного хору – додало барв. 

Микола КУЗИК – музичний діяч, відео оператор:
– Враження дуже сильне! Вистава – велика несподіванка. Насамперед, тому, що тема – на часі. Вона актуальна для кожного з нас і, на жаль, ще не закінчена…. продовжується війна і протистояння. Тож ми благословляємо всіх наших захисників: «Вертайтеся живими!» – це саме головне….
На обох виставах у залі театру ніде було яблуку впасти: кількість бажаючих долучитися до Високого Мистецтва значно перевищила кількість місць, при тому, що, власне, запрошених гостей було зовсім небагато. Вистава довела, що мисляча аудиторія втомилася від бездумної попси й спрагла за Справжнім – духовним, патріотичним, художнім. Саме Українським продуктом – чим, власне, і є музично-театралізоване дійство «Повертайся живим!».

Ірина Сікорська
music.cultua.media





reverbnation.com