IDEALIST.MEDIA: сестри тельнюк про культуру нації
01.05.2016

IDEALIST.MEDIA: сестри тельнюк про культуру нації

Сестри Тельнюк, українский вокальний дует, про те, чому культура нації під загрозою, про заміну вітчизняного культурного продукту на іноземний та про виховання хорошого музичного смаку у дітей.

Леся Тельнюк: Якщо розглядати культуру як таку — то вона є одним з основних сенсів існування будь-якої нації, тому що без культури нації не існує. Можна згадати слова Черчилля, які він сказав під час війни, коли його уряд намагався скоротити видатки на культуру, це відома його фраза «То за що ми воюємо?», яка дуже актуальна і сьогодні для нас, для України, тому що без повноцінного розвитку нашої культури ми не зможемо ні вистояти в цій війні, ні побудувати нашу державу такою повноцінною та розвинутою. Зрозуміло, якщо культура нації знаходиться в тіні її місце обов’язкова займає чужа культура, яка приносить свої цінності і через призму якої ми вже сприймаємо світ. Якщо значна частина народу живе цінностями цієї чужої культури, то вона вже і будує державу, як би утверджуючи ці цінності, цієї чужої культури. Виходить така парадоксальна ситуація, як про цю людину голова якої в Росії, ноги йдуть в Європу, а руки намагаються збудувати Україну. Ясно, що з цього навряд щось має вийти.

Галя Тельнюк: Начебто ми всі культурні люди, якщо говорити про нашу родину — ми народилися в родині письменника Станіслава Тельнюка та мами Неллі Степанівни Копилової, перекладачки, філолога за освітою. Тобто, здавалася, що у нас з цим ніколи не було таких проблем, тому що вже саме наше зростання і формування, як Лесі і Галі Тельнюк, воно проходило в дуже нормальній атмосфері. Крім того, атмосфера ця була нормальна ще тим, що це була все-таки сім’я дисидентська. І такі цінності культурні, навіть не культурні, я би сказала, а кровні, родичанські, таких видатних людей, наприклад, Шевченко, як фігури, якого вивчають в школі і от він в нашому домі. Хто такий Шевченко для сестер Тельнюк, це фактичний наш родич, невідомо по маминій лінії чи по татовій лінії, але по якихось лініях родич, саме так про нього говорив батько. Саме так про нього говорилося в нашій сім’ї. І от велике таке надбання, наше з Лесею культурне, яке складалося з Шевченка, Лесі Українки, Франка — цілої низки поетів, літераторів, художників, композиторів, з якими ми росли і з якими ми виросли і далі пішли в світ, вони для нас були родичами, але історичними особами, хоч і родиною. Цей момент визначила війна. Дуже гостро, дуже криваво, дуже прямолінійно, дуже банально, як плюнути в обличчя, розумієте, мав би сприймати кожен українець, який живе на Україні, цю ситуацію культурну. Що відбувається зі мною, що у мене забирають. Це чужа культура, чужа інформаційна культура, все чуже приходить сюди в твою країну, відбиває її, забирає частини твоїх земель, які ти сприймав кровно своїми, географічно сприймав своїми, вони забирають. І кожен має поставити собі питання: “А хто я? Хто я і що у мене забирають? Де моя культура?” І тоді вже Шевченко зі своїми словами «і мертвим, і живим, і ненародженим», він не стає історичною особою, він стає справді твоїм родичем. Він говорить про те, що сьогодні, про те що зараз і це для нас з Лесею було відкриттям, феноменально, але це було відкриттям навіть для нас. Оце передчуття, передбачення в липні 2013 року написана молитва «Все упованіє моє», начебто ще все спокійно. Липень і пташечки літають, а в світі вже відбувається. Вже ця територія поділена кимось. Вже на цю територію зазіхають, вже складені плани завоювання, вже складені плани захоплення цієї території, захоплення твого серця.

Леся Тельнюк: До речі, зараз політики це визнають, тому що нещодавно навіть такий фахівець в галузі безпеки, як Горбулін, написав, що російська культурна політика була і є інтегрована в стратегію знищення України. Якщо кожен українець буде розуміти, що це не просто, не випадково, що ми повинні над цими речами думати серйозно і ми також відповідальні за те, що ми слухаємо, за те, що ми читаємо, за те чим ми наповнюємо свій культурний простір своєї країни. Стан української музики на сьогодні дуже незбалансований і всі акценти абсолютно зміщені не в той бік. Так, як культура і музика може розвиватися в нормальній повноцінній країні. На жаль, поки що ми не сформувалися як захищена країна повноцінна і через те йде страшний перекіс в бік масової культури розважальної. А музики для дорослих, інтелектуальної — на таку музику є попит в усьому світі — немає. На жаль, вона в нас ніде не має її в ротаціях, ні на радіо, ні на телебаченні і цей дисбаланс ми відчуваємо всі щодня.

Галя Тельнюк: Це має бути стратегією держави. Змінення культурної політики в медіа просторі. Просто складається враження і воно, очевидно, не є безпідставним враженням і не лише, наприклад, моїм враженням. Всі, хто сьогодні керують країною — вихідці з радянської школи. Це пострадянські люди, які ніяк не можуть змінити своє мислення і своє ставлення. Їхній культурний бекграунд є дуже-дуже слабким. Ці обличчя сидять в палаці «Україна» на абсолютно третьосортних розважальних програмах і дуже щиро сміються при цьому. Ти розумієш, що культура в небезпеці.

Леся Тельнюк: Тому що вони виросли на інших цінностях. На цінностях іншої культури.

Галя Тельнюк: Я сказала колись це, озвучила це дуже прямолінійно — вони виросли на імперському культурному смітнику. Ми сформовані, наші думки, думки тих, хто нами керує на цьому смітнику, на жаль. Кожен може змінювати свої смаки, це робота над собою, для цього не треба закінчувати і проходити якісь спеціальні школи і курсі, вони не допоможуть. Навіть, якщо говорити про базову освіту, очевидно, що не треба дітей ґвалтувати їм мізки, треба від поняття любові виходити, не треба робити професіоналів з дітей шестирічних, які приходять в музичну школу. Їх треба навчити любити музику. 

Леся Тельнюк: Але парадокс є в тому, що ще й досі виявляється вчать, я навіть такого не знала, що в школах дітей на уроках співу вчать «старым русским советским добрым песням». Я не розумію, чому не змінена програма, чому не вчать тих пісень, які природні для нашого народу, для нашої нації, або хоча б для європейського контексту. Це просто нонсенс якійсь. 

Галя Тельнюк: Проблема навчання в музичній школі, це теж одна з величезних проблем, тому що можна навчити так, що потім людина дійсно зненавидить музику, або собі зіпсує повністю погляд на музику, який він має бути. Колись давно запитали у нас, яка мета у сестер Тельнюк на концерті, чого ви добиваєтесь своїми піснями. Ми тоді дуже хорошу тезу з Лесею вибудували і вона правдива є по сьогоднішній день, щоб монолог виконавця перетворився в діалог з глядачем. Щоб ми висловивши свій монолог, почули монолог глядача і потім в результаті відбувся діалог, відбулося єднання. І це «Наш Шевченко», якій об’єднує зараз Україну і вже більше тисячі музикантів зіграло цей проект у вигляді різних оркестрантів, зіграли проект «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко», отака сила Шевченка. От універсальний чоловік. Рятував світ і рятує його по сьогоднішній день.

Леся Тельнюк: Так складається, що в останній час ми якось підіймаємо в публічну площину, так вже не з нашої волі, питання захисту нашого українського культурного простору, підіймають в публічну площину і ми говоримо про це. Ми повинні говорити про це, повинні вимагати цього. Вимагати того, щоб ті від кого це залежить захищали наш культурний інформаційний простір. Це дуже важлива річ. Крім того, що кожен з нас може щодень робити такі важливі кроки для цього. Ми будемо купувати українські книги, відвідувати концерти, виставки, українських виконавців, створювати свою продукцію, купувати товари з українським маркуванням, вимагати меню українською мовою. Намагатися українську мову поширювати в усіх сферах нашого щоденного життя, щоб вона росла, щоб вона заповнювала всі куточки. Щоб її не витісняли, щоб вона була просто природною, такою рікою, і якій ми всі з вами відчували себе комфортне. І це також може кожен з нас зробити. Я думаю, що тоді ми зможемо перемогти в цій війні. Обов’язково ми переможемо для самих для себе і збудуємо свою державу. 

idealist.media





reverbnation.com