ТІНЬ Галя ТЕЛЬНЮК
...так казала Sylvia Plath
Ти – тінь моя…
Ти – тінь моя, що затулила світ,
Заволодівши мороком і світлом.
Ось вечоріють вже слова мої, що вперше мовлені
були ще на світанні, – Не встиглося.
Ти – тінь моя…
Криниці забуття вмлівають спекою
важкою, чорнотлінням.
Моя хода вже не розбудить серця пам’ять,
давно уже зів’ялої й чужої, –
такої рідної ще вчора, – Не встиглося.
Ти – тінь моя…
У кутиках припіднятих губів,
Ти – тінь моя, що вперше посміхнулась.
Переповзаючи з байдужих “так” чи “ні”,
все ж падає, підкошена одчаєм. Не встиглося.
Ти – тінь моя…
Гарячий серпокрил, колосус шелестливий –
обрамлення для серця золотого.
Поважно віями ворушить і
без сліз спадає в чорні рілля безголосі,
шепочучи останнє: Пам’ятаю...