«Я згоряю від ніжності – я обличчя твоє ліплю…»

Оксана Забужко

Я згоряю від ніжности — я обличчя твоє ліплю:
Із пітьми, із дощу, що обом нам засліплює очі,
Проступає воно — первозданне, як видих: «Люблю», —
І, стікаючи краплями, пальці мені лоскоче.
Це уже не цілунок — політ над дахи й ліхтарі:
У нічному, як хаос, набряклому вільгістю небі
Сотвори мене з простору, знищи і знов сотвори —
Через губи прозрілі мене переймаючи в себе.
Я вернуся на крилах твоїх усезнаючих рук,
Ошаліла й чужа, у розкошланім димі волосся, —
Щоб, зачувши ходу мою, репнув од заздрощів брук,
І від погляду мого опівніч на світ зайнялося.