Привал у горах

1
Я б напився води з безіменної річки,
Що каміння жене і жене крізь віки.
...А крізь темряву мовчки летять світлячки,
А у темряву - запах далекий кислички.

В настороженій тиші - мов помах крила.
В настороженій темряві - небо бездонне.
І зоря крізь глибини пливе і не тоне,
Ніби крапля, що тихо спадає з весла.

Так сидів і мовчав би, і в темінь дивився,
Так сидів би і слухав повітря й траву,
І повірив би в казку про воду живу,
І повірив би в те, що її ти напився...

2
Ніч схопила вогонь у тенета свої.
Він стрибає і рветься. Та тільки - даремно.
А над світом завмерлим тривожно і темно
Хтось простує крізь зорі, крізь гори й гаї.

Розлітаються в темряву тіні, мов птиці,
Розлітаються, скачуть, мов трапили в сіть.
А захрипла гітара дзвенить і дзвенить,
І в дівочих очах дивний спогад іскриться.

Позмовкали відлуння в глибинах міжгір.
А дівча все чекає, все марить в надії:
Раптом з’явиться красень царевич із мрії
І крізь ніч понесе її в музику зір...